ТЕМА: Гійом Аполлінер як чільна постать європейського авангарду.
Мета: окреслити етапи генезису поетичної реформи, до якої мав
відношення поет: його зв'язок із кубізмом, створення ним «поетичного реалізму»;
розвивати в учнів уміння систематизувати новий
матеріал, визначати основні риси поетичної творчості, поглибити знання про
верлібр, особливості його збірки «Каліграми. Вірші Миру і Війни».
Обладнання: портрет Г. Аполлінера; тексти поезій, репродукції картин
П. Пікассо, тексти віршів «Зона» та «Міст Мірабо».
ХІД ЗАНЯТТЯ
ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ ТА ЗАВДАНЬ
АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ.
1) Схарактеризуйте суспільно-історичне тло початку XX ст.
2)Які поети цієї доби вам відомі?
3)Схарактеризуйте особливості їх естетичних пошуків.
ОПРАЦЮВАННЯ ТЕМИ ЗАНЯТТЯ
1. Вступне слово викладача
До тих, хто має Божий дар, суспільство завжди ставилося з недовірою. Та й самі митці, здається, чимало робили для того, щоб шокувати, дивувати, бентежити своє оточення. Іноді це був навмисний епатаж, але частіше - яскравий прояв не лише творчої, а й людської індивідуальності.
Гійом Аполлінер (1880-1918) (справжнє ім'я Гійом Альбер Володимир Олександр Аполлінарій Костровицький) як особистість і явище світової культури вкрай незвичайний. Напівполяк і напівіталієць, він став великим поетом Франції.
Аполлінер - поет-лірик, один із фундаторів сюрреалізму (це його термін) у світовій літературі, а також теоретик літератури (йдеться про його статтю «Нова свідомість і поети», яка вийшла вже після смерті письменника - 1918р.).
Він написав книжку про кубістів, яку проілюстрував їхніми картинами. Серед його друзів були письменники, артисти, художники.
Французький поет Гійом Аполлінер проголосив XX ст. початком нової ери в історії людства й культури, що вимагала й нової свідомості - «дослідження і пошуку істини». Його недовгий, але напружений творчий шлях вражає різноманітністю напрямків пошуків цієї істини. Г. Аполлінер був поетом із сміливою вдачею, сильною волею і прагненням відчути життя в усіх його проявах. Перша збірка його творів «Бестіарій» («Звіринець»), видана 1911 р. накладом у 120 примірників, мала символічний підзаголовок -"«Кортеж Орфея», тобто почет диких звірів, що покірно йшли за співцем. Орфей, за давнім міфом,- винахідник музики і віршування, своїм співом приборкував звірів, зворушував богів і підкоряв стихії. Творчість Г. Аполлінера - своєрідна пісня Орфея, покликана приборкати «звірів сучасності» - війну, насильство, розбрат - і перетворити таємниці буття на справжнє життя людського духу.
Гійом Аполлінер був кремезним, міцним чоловіком, темноволосим, із красивими виразними рисами, прекрасним кольором обличчя. Мав добре виховання, в офіційних місцях поводився по-світськи, умів носити одяг. Він завжди був у центрі уваги: володів талантом об'єднувати людей. Як пише Гертруда Стайн, смерть Аполлінера, котрий ледве поправився від ран, отриманих під час Першої світової війни, і не зміг перенести «іспанки», що вирувала тоді у Франції, обернулася не лише горем і скорботою для його близьких, а й розпадом колишнього товариства друзів.
Колоритна зовнішність Гійома спонукала багатьох художників узятися за олівець, пензель. Дружній портрет-шарж на нього намалював Анрі Матісс, а Пабло Пікассо - карикатуру, яку вмістив до брошури про фізичну культуру.
Аполлінер присвятив Пікассо вірш «Заручини»:
Весною в мандри йдуть невірні наречені
І з кипариса де гніздиться синій птах
Злітає синій пух розвіюється в прах
Мадонна на зорі збирала цвіт синюх
А завтра рватиме ще й запашні левкої
Оздобити гніздо голубки до якої
Одного вечора прилине Голуб-Дух
В цитриновім гаю на сонячнім пониззі
Кохалися пташки як любим ми кохать
Далекі села мов повіки їхні сизі
Аж між цитринами серця їх майорять.
(Зі збірки «Алкоголі»)
2.Продовження лекції:
1913 року опубліковано збірку «Алкоголі», що увібрала у себе найкращі вірші поета за 15 років (з 1898 р.). Які літературні асоціації (ремінісценції) викликає назва цієї збірки - «Алкоголі»?
Це данина певній традиції: істину у вині буття знаходять герої Ф. Рабле, програмовий твір А. Рембо називався «П'яний корабель», а вірш О. Блока «Незнайома» мав підзаголовок «In vino veritas!». Водночас перша поезія збірки «Зона» теж дає змогу зрозуміти назву: «І життя, наче спирт полум'яний, ти п'єш».
Отже, життя опалює поета, як спирт. Сучасний йому світ п'янкий і стрімкий.
Цікавою, з погляду на останнє твердження, є і форма віршів Аполлінера. Послухаймо ще одного вірша під назвою «Зона»:
Я бачив сьогодні вранці вулицю забув як зветься
Нова і чиста сурмою сонячною ллється
Робітники урядовці вродливі стенотипістки
Щобудня чотири рази по ній проходять пішки
Уранці тричі ревуть там сирени мідні
Дзвін як скажений гавкає там опівдні
Вивіски написи об'яви реклами
Лящать звідусіль папужими голосами
(Переклад М. Лукаша)
1.Чи можна віднайти у цьому вірші поетичний розмір?
2.А чим ще вирізняється цей вірш серед традиційних поетичних форм? (Відсутність рим, клаузул тощо.)
3. На основі чого ж, у такому разі, ґрунтується ритмічна єдність вірша? (Перш за все на інтонаційній подібності.)
Отже, коли поетичне слово організується у такий спосіб, то ми маємо справу з так званим верлібром, абсолютно вільною формою, яка не передбачає наявності у вірші ані розміру, ані, тим більше, рим та інших компонентів організації вірша. Щоправда, судячи з перекладу, Аполлінер не зовсім «ігнорує» як перше, так і друге.
Остання збірка поета вийшла 1918 р. - «Каліграми. Поезія Миру і Війни».
1900 р. Аполлінер захопився кубізмом і був першим, хто виступив у пресі з поясненням засад кубістського мистецтва як своєрідного «арфізму», що може формувати новий художній світ «з нічого», завдяки лише творчому процесу, хоча засновником цього напряму вважають Пабло Пікассо.
Назва течії виникла випадково: Анрі Матісс побачив картину Жоржа Брака «Будинки в Екстаці» і сказав, що це нагадує дитячі кубики. З легкої руки журна-тіста, який використав це порівняння, виникла назва «кубізм».
3. Робота з репродукціями картин П. Пікассо «Моя красуня», «Чоловік з люлькою»
- Тематика картин фантастична, романтична чи реалістична? (Реалістична.)
- Як митець намагається зобразити предмет - як щось велике і складне? (Ні.Він розкладає його на прості геометричні фігури.)
- Митець відтворює світ таким, яким він його бачить, чи так, як він його уявляє? (Кубізм відтворює світ не таким, яким його митець бачить, а таким, яким він його мислить. Тобто це суб'єктивне бачення світу, спроба розкласти складні речі на прості складові.)
Аполлінера вважають представником нової мистецької течії кубофутуризму (поєднання кубізму з футуризмом), визначальною рисою якого є симультанеїзм (з фр. «одночасний») - одночасне зображення в одній площині різнорідних об'єктів, не пов'язаних між собою образів, мотивів, переживань і вражень. А яке вираження це знаходить у поезії Аполлінера ми спробуємо з'ясувати, проаналізувавши ще один вірш поета.
Новаторські принципи Г. Аполлінера тісно пов'язані з загальним розвитком мистецтва початку XX ст.., але своєрідно віддзеркалені творчою особистістю поета. У 1900-ті роки Аполлінер захопився живописом, особливо кубізмом, який спонукав його шукати нових форм у поезії. Кубісти прагнули побачити світ у «четвертому вимірі»: розкласти оманливу дійсність на чіткі геометричні складники; картина трактувалася кубістами як самоцінний об'єкт із власним, незалежним від довкілля буттям. Тому поняття «істина», «реальність», «достеменність» стосувалися не дійсності, а витвору мистецтва
Аполлінера приваблювала здатність кубістів створювати мистецтво, новий художній світ «з нічого» - завдяки лише творчому акту митця. Це перегукувалося з його уявлення про завдання поета-орфея. Разом з кубістами він шукає нових форм у літературі, сміливо експериментує в галузі мови, жанрів, стилю тощо. Аполлінер називав своє мистецтво «новим реалізмом», «надреалізмом», «сюрреалізмом». Саме Аполлінер запровадив термін «сюрреалізм» і визначив ним нову течію в поезії. Для Аполлінера сюрреалізм був перш за все засобом пізнання «не снів, не марень, а реальності» (на відміну від символізму), пізнання, глибшого за просте відтворення життя (на відміну від реалістів). У сюрреалізмі він бачив «вихідну точку для вияву нового духу». Він закликав поетів бути провідниками суспільства, його Ікарами. На його думку, поет має боротися зі старими поетичними штампами, творити «несподіване», експериментувати. Поезія - своєрідне «здивування» від сприйняття життя і людини. Саме Аполлінер вигадав яскравий образ самої нової поезії і довів, що людині сюрреалістичне сприйняття властиве споконвіку: колесо не схоже на ногу, але саме його придумало людство, щоб пересуватися швидше.
«Надреальність» поезії Аполлінера виявляється в сюжетах, образах, самій будові його віршів. Через зорові образи він прагне розкрити внутрішній світ, почуття. Ці образи ніби нанизуються один на один, все, що бачить поет, підкоряється його внутрішньому ритму, а реальність стає зовсім іншою «новою реальністю», або «надреальністю».
Аполлінер не використовує жодного розділового знака. Це створює враження про плин дійсності, над якою герой вірша ніби летить у просторі і часі, і неможливо виділити щось головне, а щось другорядне. Бо головне - реальність його душі, яка впливає на все, що бачить він у своєму злеті.
4.Виразне читання учителем поезії «Міст Мірабо» (зі збірки «Алкоголі»).
Почуття особистості в урбанізованому світі стають предметом дослідження й у вірші «Міст Мірабо». Тема його - кохання, що минає, спливає з життя героя. Міст Мірабо для багатьох поколінь французів - символ вічної історії взаємин чоловіка і жінки, чимало зізнань у коханні чула ріка і котила свої хвилі далі. У невпинному русі ріки почуттів - запорука розвитку життя. Автор утверджує цінність внутрішніх переживань особистості, мінливих, але прекрасних. Душа ліричного героя цього твору ніби відділяється у своїй журбі від свого носія і летить за водою, а серце б'ється в унісон з усім світом:
Любов сплива як та вода бігуча
Любов сплива
Життя хода тягуча
Надія ж невгамовано жагуча
Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є
Зображувальні засоби вірша підкорені виявленню її думки -життя триває, лине, змінюється. Аполлінер вживає велику кількість дієслів, що передають саме рух, зміну станів. А от форма вірша - старовина після ткаль, яку співали сотні років дівчата. Це поєднання руху і сталості наче утворює місток між вічністю і теперішнім, дарує надію на майбутнє.
5. Питання до аналізу вірша.
1) Про що йдеться у вірші - про річку, про міст через річку, про любов? (Про життя, про його плинність, яку неможливо зупинити. Про життя і його самотність, яку неможливо подолати. Про життя і любов, яку неможливо втримати. Про життя і Надію, без якої життя уявити неможливо.)
2) Що приховується за цими, такими начебто звичними і знайомими поняттями? (За усім цим приховується Вічність, тому що «тижні і роки не повернуться ніколи», «і любов не повернеться», і лише «вода Під мостом Мірабо» «тече... завжди».)
3) Хто ще, крім, «води», є причетним до Вічності? (Ліричний герой, який попри «наближення ночі» і «згасання дня», «залишається» -на мосту Мірабо посеред життя, у центрі Всесвіту!)
4) Чи таке розуміння місця людини не є перебільшенням? (Здається, що ні адже ані «стомлена ріка», ані «згаслий день» не здатні усвідомити те, що спро- можна усвідомити людина. А отже, це місце має належати людині, тим паче, щ ніхто інший, крім неї, не претендує і не може претендувати на цю епічну постать посеред моста Мірабо, посеред життя, посеред Всесвіту!)
До цього слід лише додати, що вірш «Міст Мірабо» створено у стилі кубофутуризму, але Аполлінер використовує елементи імпресіонізму та символізму.
Критики відзначали створення Аполлінером «поетичного реалізму». Насамперед це виявлялося у змісті поезій. Усі асоціації автора "об'єднуються в місткі художній образ, що дає змогу глибше зрозуміти світ, життя.
Хоча життя палюче, немов спирт, може спричинити біль, але не можна йо зупинити (спинити річку, залишити кохання). Треба приймати життя таким, які воно є, бути готовим до змін.
6.Гійом Аполлінер. Задум «Каліграм». Осмислення трагедії Першої світової війни в по «Зарізана голубка й водограй»; символіка образів та новаторство візуального оформлення твору.
1917 р. Аполлінер визначив появу нової модерністської течії - сюрреалізму.
Було написано драму «Перса Тересія» («Груди Тересія» - варіант назви), яку сам автор визначив як сюрреалістську, а також дав своє тлумачення сюрреалізму: «Коли людина хотіла відтворити ходу, вона винайшла колесо, не схоже на ногу.. Тобто вона діяла по-сюрреалістичному, сама того не усвідомлюючи».
Ідеться про художній образ, який не має зовнішньої схожості з предметом, але з особливою силою виражає його внутрішню сутність, його «ідею».
Отже, сюрреалізм - засіб пізнання реальності, але пізнання не примітивного, а глибинного. Так, колесо виражає «ідею» ходи, пересування.
Сюрреалізм у розумінні Аполлінера має зовсім не той зміст, що вкладав у нього 1924 р. Андре Бретон у «Маніфесті сюрреалізму», проголосивши це поняття вкрай суб'єктивним вираженням підсвідомості.
У творчості В. Незвала чи П. Елюара, про яких ми згадували на попередніх уроках, джерело сюрреалізму («надреалізму») - сфера підсвідомого (інстинкти, сновидіння, галюцинації). Спосіб зображення - розрив логічних зв'язків, заміна їх суб'єктивними асоціаціями.
Представниками «зрілого» сюрреалізму в живопису є Сальвадор Далі, Ханс Блум; у літературі - Андре Бретон, Філіпп Супо, Трістан Тцара. Бунт, непокора старим традиціям, культ абсурду - це показники зрілого сюрреалізму.
Таким чином, можна ствердити, що творчість Аполлінера не належить до однієї художньої течії чи напряму, вона значно ширша; тут може йтися про їхній синтез, співіснування різних поетичних стихій.
Прикладом саме такого синтезу і стала ще одна збірка поезій Аполлінера «Ка-ліграми. Вірші Миру і Війни» (1918), яку він присвятив пам'яті друга, літератора Рене Даліза, що загинув на фронті. Збірка «Каліграми. Вірші Миру і Війни» вийшла друком 1918 р. Поділяється вона на дві частини: до першоїувійшли поезії, написані Аполлінером у 1913 р. і першій половині 1914 р., до другої - фронтові поезії. Назва збірки пов'язана з експериментами в царині поетичної форми. Частина віршів має вигляд «ліричних ідеограм», або каліграм, тобто вони написані так, що їхній текст створює своєрідний малюнок (будинок, зірка, лінії дощу тощо). У «Каліграмах» поет засуджує війну, але антивоєнною тематикою значення їх не вичерпується. У збірці порушує важливі проблеми духовного й історичного буття людства, багато й сміливо експериментує, домагаючись «безпосереднього вираження». Так з'являються його «поезії-розмови», «поезії-репортажі», для яких «будівельним матеріалом» служили факти, фрагменти «безпосередньої дійсності».
Проте збірка була не просто експериментаторством, а передусім -- прагненням відтворити складний «потік життя», в якому всі зв'язки розриваються й водночас усі фрагменти з'єднані невидимим ланцюгом, пізнати який покликана поезія. Для Г. Аполлінера людина, попри всі її помилки й хибні ілюзії, завжди залишається володарем світу, який веде постійну боротьбу за життя на межі світла і темряви, миру і війни, високого і буденного.
Спираючись на зміст цієї збірки, ми можемо ствердити, що поет постає новатором передусім у сфері художньої форми, але не буде перебільшенням зазначити, що незвична форма впливає і на змістовий характер творів, що увійшли до збірки «Каліграми».
У каліграмах («ідеограмах», наочних віршах, фігурних віршах) - слова і літери розташовані так, що створюють певний малюнок (будинок, зірку, лінії дощу) Аполлінер не використовує жодного розділового знака. Це створює враження про плин дійсності, над якою герой вірша ніби летить у просторі і часі, і неможливо виділити щось головне, а щось другорядне. Бо головне - реальність його душі, яка впливає на все, що бачить він у своєму злеті.
Каліграми - це малюнки-вірші, багатогранні і багато смислові, це ліричні вірші, текс яких має форму предмета(від трикутника до автомобіля). Стосунки поета і читача збагачуються: поет намагається передати свої почуття, настрій не лише словом, а й художнім простором - наче картина постає перед вдумливим читачем. І завдання читача - не лише прочитати вірш, а намагатися сприйняти його цілісно.
Найвідоміша каліграма Аполлінера - «Зарізана голубка й водограй» (1914). Це антивоєнна ідеограма. (В основі вірша - втілення трагічного фронтового досвіду поета. Водночас поет піднімається до узагальнення заперечення війни як такої, що несе смерть і страждання).
Розташуванням літер неоднакового розміру та різними напрямками рядків ця каліграма утворює обриси голубки над струменями фонтана, що символізує вічний плач по загиблих на війні. Цей образ навіяв йому відомий малюнок П. Пікассо голубки-символу миру.
Війну поет сприйняв як страшну трагедію, але трагедію майже неминучу, невблаганну як Страшний Суд. Світ наче розколовся на дві половини: з одного боку,- люди, природне життя, з іншого,- страждання, кров, смерть. За принципом антитези і побудовано поезію «Зарізана голубка й водограй». Побудована поезія у формі звертання до всіх сучасників, яких розкидала війна по світу, або забрала смерть. Поет винаходить форму звертання до сучасників, яка не тяжіє до надмірного пафосу. Він не вживає таких гучних слів, як «людство», «сучасники». Навпаки, звертання його має суто особистісний, навіть інтимний характер:
О постаті убиті любі
О дорогі розквітлі губи
Міє Мареє Єтто Лорі Анні і ти Маріє
Де ви дівчата
Я вас питаю
У цьому переліку імен і особистий зміст, і поетичний. Кожна людина на світі неповторна, смерть кожної людини - трагедія, втрата цього світу. Під час війни загиблих рахують сотнями, тисячами, всіх імен не перелічиш. Але так ставляться до людей ті, хто запалив цю війну. Поету близькі всі люди, він пам'ятає і живих, і мертвих. Тому у кожного з них є ім'я, а всі разом - вони сучасники поета. Антитеза «убиті - розквітлі» підкреслює протиприродність війни. Риторичне запитання залишається без відповіді.
Глибокого філософського змісту набуває й образ водограю: це і символ скорботи, оплакування всіх загиблих. Як не витече вода з водограю, так не втамувати поету душевної туги, жалю, адже війна передчасно забрала молодих і любих. Але в кінцевих рядках вірша поєднуються глибокий трагізм і віра у можливість спасіння людства, виникає образ зраненого, але не вбитого сонця, багряного горизонту, що може символізувати нову зорю миру:
Душа ятриться з непокою
І водограй рида зі мною
А як вони іще живі
Десь б'ються на Північнім фронті
Там олеандри всі в крові
І сонце зранене в траві
На багрянистім горизонті.
Висновок. Антивоєнний пафос вірша поєднується з глибокими філософськими узагальненнями. Поет розкриває протиприродну сутність війни, передає своє розуміння подій через низку яскравих образів. Поєднання зорових і текстових образів мало на меті посилити враження від твору, примусити читача по-новому подивитися на світ.
7. Питання до аналізу каліграми.
1)Що можна з'ясувати за назвою цієї каліграми? (Голубка - символ миру, чистоти. Водограй - вода, чистота, життя, невпинний рух. Але голубка «зарізана», тобто мертва. Отже, у заголовок каліграми винесено бінарну опозицію: смерть (зарізана голубка) та життя (невпинний рух водограю).
Водограй асоціюється з плачем, що збігається з настроєм ліричного героя («біля водограю, що плаче», «і водограй рида зі мною»). Друзі, яких він згадує, дивляться у «сонну воду», і погляд їхній «вмирає десь». «Сонна» вода - це статичність, зупинка руху, смерть.
2)Пригадайте, які події покладено в основу вірша, якого узагальнюючого образу він набуває?
(В основі вірша - втілення трагічного фронтового досвіду поета. Водночас поет піднімається до узагальнення заперечення війни як такої, що несе смерть і страждання).
3) Які почуття викликає вірш?
(Він сповнений сумом спогадів, і вже не можна відділити образи друзів поета, тих, які загинули, від нього самого - чуєш плач душі поета, його стогін за ними).
4) Який шлях проходить поет від туги за своїми друзями (імена: Міа Марей, Іетта Лорі, Анні і Марі, Брак. Жако, Даліз, Бійі, Рейналь, Кремніц) до загальнолюдського суму за всіма, які пішли на війну і не повернулися?
5)Чому, на Вашу думку, поет, який не любив розділових знаків, ставить великий знак запитання (?) в центрі свого «водограю - сліз», «водограю-суму»?
Рефреном б'ється запитання:
- де ви дівчата я вас питаю?
- де ви солдати мої друзі?
-де? - де?
Так, поет не визнавав розділових знаків у поезії, на його думку, у вірші велике значення має рима, ритм.
Але один знак є: там, де струмені водограю злітають і опадають, - знак запитання (?), який можна трактувати як запитання - на межі війни і миру, життя і смерті).
6) Як головні образи-символи оживають у вірші?
Світ сповнений образами тих, які були дорогими поету за життя, які залишилися з ним у спогадах, нагадують про себе - вони спливають перед ним у струменях водограю. Можна в них вдивлятися - щоб відшукати очі, погляди, губи - сліди друзів у струменях водограю, що злітають і опадають знов / Ви в сонну воду глядитесь погляд ваш вмирає десь./
Неначе чуєш і звуки. Але найголовніший образ - це, звичайно, голубка. Голубка, «груди якої», у дослівному перекладі, «пробиті кинджалом».
Точніше сказати, поранена голубка, рана у грудях - символізує рану, яку заподіяла війна.
Повідомлення учня про «Голуба миру» П. Пікассо.
Пам'ять злітає в небо, як голубка. Голубка, яка уособлює душі загиблих на війні друзів. Голубка, яка розкинула крильця, щоб захистити живих.
Підсумок
Отже, образи, створені в каліграмі, багатогранні і багато символічні. Сум і стогін поета, його трагічне світовідчуття, символізують вічний плач за загиблими на війні. Будь-яка війна сприймається як всесвітній апокаліпсис. Підтвердження цієї думки - в останніх рядках поезії:
Там олеандри всі в крові
І сонце ранене в траві
На багрянистім горизонті
Коли можна побачити картину, змальовану в цих рядках? (Під час звичайного «червоного» заходу сонця. Але якщо навколо війна, кров, смерть, навіть сонце «в крові», то й виднокрай «багряний».
Отже, залишається надія на те, що світ опам'ятається і відродить життя.
Як можна було б назвати художній прийом, який поет використовує, створюючи каліграми? (Монтаж.)
8.Визначення особливостей стилю Г. Аполлінера через систему запитань і спільних пошуків відповідей, які записуються до зошитів.
1.Елементи яких течій та напрямів знайшли своє відбиття у творчості Г. Аполлінера?
Це: 1) «поетичний реалізм»; 2) імпресіонізм; 3) романтизм; 4) символізм,5) футуризм; 6) кубофутуризм; 7) сюрреалізм.
Отже, узагальнюючи визначені елементи, ми можемо стверджувати, що для творчості поета є характерним синтез художніх течій і напрямів - співіснування різних поетичних стихій.
2.Елементи яких видів мистецтва знайшли своє відображення у творчості Аполлінера?
Це:1) література (поезія); 2) живопис (каліграми - візуальна поезія, використання принципів кубізму); 3) музика (Аполлінер розповідав про процес творення поезій: «За звичкою я творю, ходячи та наспівуючи дві чи три мелодії, які виникають самі собою»).
А відтак можна зробити висновок і про те, що для творчості Аполлінера характерним є також і синтез різних видів мистецтва.
3.Якими новими знахідками завдячує поезія Ґ. Аполлінеру?
Це: 1) упровадження поняття «сюрреалізм»; 2) створення каліграм (пошук нової форми); 3) подальший розвиток верлібру; 4) використання прийому монтажу.
Таким чином, ми можемо без перебільшення твердити, що творчість Г. Аполлінера має новаторський характер.
Висновок. Гійом Аполлінер заклав підвалини нового сюрреалістичного мистецтва. У його творах реальність зображується у своєрідному синтезі, нерозривному зв'язку і взаємовпливі внутрішнього світу людини і реальності, а почуття передаються через ознаки реальності.
Цей метод Аполлінер назвав «сюрреалізмом»:
експерименти в галузі вільного вірша;
створення складної асоціативної образності;
введення в поезію непоетичної лексики.
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1.Опрацювати конспект із визначенням особливостей поетичного стилю Г. Аполлінера.
2.Вивчити напам'ять вірш (за вибором.)