"Вечори на хуторі біля Диканьки"

Голос за сценою: "...женіть геть із душі все каламутне, неясне, на свіже повітря! На працю! Сильніше та міцніше створюйте опір в душі своїй всьому, що є нікчемним і чим спокушається суспільство. Пам'ятайте вічно, якої землі громадянином ви є і що ні перед ким нема стільки потреби праці, скільки перед громадянином цієї землі..."

М.В. Гоголь

1 ведучий. 1-го квітня виповнюється 210 років від дня народження всесвітньо відомого майстра художнього слова, великого мислителя, нашого уславленого земляка Миколи Васильовича Гоголя. Все життя видатного російського письменника українського походження - це одна велика дорога, наповнена сумнівами, злетами і падіннями. Ця дорога вела його з України в Росію, в широкий світ і дальше - до Бога. Тому геній письменника належить не одній нації, культурі, а всьому людству.

2 ведучий. За місцем народження, вихованням, духовними інтересами, за місцем духовного становлення та змужніння, за мовною культурою він належить Росії. В його особі поєдналося те найкраще, що є в українській та російській культурах. А основою об'єднання стала православна віра.

1 ведучий. Від своїх батьків майбутній письменник успадкував схильність до літературної творчості й театру, а також яскраві риси української національної вдачі: глибоку релігійність, розвинене естетичне почуття, тяжіння до усамітнення, ліризму та гумору. Українська народна пісня, народний театр - вертеп та українська літературна традиція стали першою літературною школою Миколи Гоголя, який знав українські народні пісні свого часу.

2 ведучий. Багато таємниць залишив по собі письменник. Про загадковість Гоголя почали говорити ще його сучасники, тим більше, що сам письменник любив огортати своє життя серпанком таємниць.

1 ведучий. Загадки почалися від першого дня його життя. Тривалий час вважали, що Гоголь народився в родовому маєтку Василівка. За іншою версією - в дорозі біля мосту через Псьол. Та невдовзі було з'ясовано, що з'явився він на світ у селі Великі Сорочинці, на Полтавщині, куди приїхала мати Марія Іванівна, щоб зустрітись з лікарем Трохимовським.

2 ведучий. Не одне десятиліття тривали й суперечки щодо дати народження Гоголя. Сам письменник відзначав свій день народження 19 березня (за старим стилем). За твердженням матері, він народився саме в цей день, але запис у метричній книзі Спасо-Преображенської церкви, де хрестили Гоголя, зроблений 20 березня. Тільки через 100 років після народження митця Російська академія офіційно затвердила факт: 20 березня (або 1 квітня за новим стилем) вважати днем народження Гоголя. Цю дату ми й відзначаємо щороку.

1 ведучий. Тарас Шевченко дуже високо цінував Миколу Гоголя не тільки як талановитого письменника, а й як людину, як особистість. Хоч за життя їм так і не вдалося зустрітись, але доля поєднала митців на шляхах вічності - на сторінках світової літератури. Пропонуємо вашій увазі вірш Т. Шевченка, присвячений Гоголю. Читає студентка І курсу Микитюк Галина.

2 ведучий. Про Гоголя написано десятки монографій, тисячі статей, йому присвячують симпозіуми, конференції та семінари в усьому світі. Але таємниці Гоголя остаточно й досі не розкриті. Тому ми повинні всі разом і кожний окремо йти до Гоголя, йти за ним, а отже, до самих себе. Пізнавати його таємниці - означає не тільки розкривати секрети творчості митця. Гоголь дає нам усвідомлення нас самих, нашого коріння і нашої національної перспективи. Як слушно зазначив у книзі про Гоголя В. Звиняцьковський, "національна культура не передається у спадок разом з кольором волосся чи розрізом очей, не лежить вона ані в бабусиній скрині, ані в швейцарському банку, ані навіть у національній бібліотеці як спадок матеріальний чи духовний, до якого потрібно лише дібрати ключ або шифр". Заради збереження, розвитку й творення національної культури потрібна постійна спільна робота усієї нації.

Вірш Івана Драча "До Гоголя" читає студентка І курсу Сорочак Наталія.

(Демонстрація уривків фільму дубенського районного телебачення "Гоголь і Дубно".) 

https://www.youtube.com/watch?v=YFKomDndgBU&ab_channel=DubnoFilms

1 ведучий. У 1832 р. вийшла з друку збірка повістей Гоголя "Вечори на хуторі біля Диканьки". Ця книга поклала початок літературній славі письменника, який змальовує життя українського селянства, показує чисту, світлу душу українця, мрію народу про щастя, використовує елементи фантастики, загадковості, таємничості. Українську природу, українські обряди, українські свята - все це майстерно змалював М. Гоголь у повістях "Сорочинський ярмарок", "Вечір напередодні Івана Купала", "Страшна помста", "Ніч перед Різдвом".

Пісня за сценою: "Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров'я!"

НІЧ ПЕРЕД РІЗДВОМ

Музична доріжка

Автор: Останній день перед Різдвом минув. Зимова ясна ніч на­стала. Глянули зірки. Місяць велично виплив на небо посві­тити добрим людям та всьому світові, щоб усім було весело колядувати й славити Христа . Морозило дужче, як зранку; але зате так було тихо, що рипіння морозу під чоботом чути було за півверсти. Ще ні одна юрба парубків не з'являлась під вікнами хат; тільки місяць зазирав до них крадькома, ніби ви­кликаючи дівчат, що прибиралися та чепурилися, хутчій вибі­гати на рипучий сніг.

Зорі одна по одній зникали на небі. Три чи чотири ще блищали. Раптом, з іншого боку, з'яви­лася друга цяточка, побільшала, почала розтягатись і вже то була не цяточка. Вузенька мор­дочка, яка безнастанно вертілася на всі боки та нюхала все, що тільки траплялося, закінчувалась, як і в наших свиней, кругленьким п'ятачком; ніжки були тоненькі, ззаду в нього теліпався хвіст, гост­рий та довгий. Хіба тільки по цапиній бороді, під мордою, та по невеличких ріжках, які стир­чали на голові, можна було здогадатися, що то не німець і не губернський стряпчий, а просто чорт, якому останню ніч залишилось веш­татися по білому світу та під'юджувати на гріхи добрих людей.

Завтра ж, тільки-но вдарять перші дзвони до утрені, побіжить він не оглядаючись, підібгавши хвіст, до свого барлогу.

(Тим часом чорт підкрадався поволеньки до місяця і вже простяг­нув був руку, щоб схопити його, та враз смикнув її назад, ніби обпікшись, посмоктав пальці, подригав ногою й забіг з дру­гого боку, і знову відскочив та відсмикнув руку. Але ж, не­зважаючи на всі невдачі, хитрий чорт не покинув своїх витівок. Підбігши, раптом схопив він обома руками місяць, кривлячись та дмухаючи перекидав його з руки в руку, як мужик, діставши голими руками жаринку для своєї люльки, нарешті поквапно сховав під полу і, начебто нічого й не було, побіг далі.)

Одну тільки ніч залишалося йому блукати по білому світу, але й цієї ночі він шукав способу зігнати на ковалеві свою злість. І для цього наважився вкрасти місяць. Отаким чином, як тільки чорт сховав під полу місяць, враз по всьому світу зробилося так темно, що не кожен би знайшов дорогу до шинку, не тільки до дяка.

Музична доріжка

ІНСЦЕНУВАННЯ 1

Чуб: То ти, куме, ще не був у дяка в новій хаті? Там тепер буде добра пиятика! Як би тільки нам не спіз­нитись! Що за дідько! Дивись, дивись, Панасе!..

Панас: А що?

Чуб: Як то що? Місяця нема.

Панас: Що за лиха година! Справді нема місяця.

Чуб :Тож-бо й воно, що нема! Тобі, мабуть, і за вухом не свербить.

Панас: То таки нема, куме, місяця?

Чуб : Нема.

Чуб: Куме! Я оце думаю, може ми рано вийшли?

Панас: Чого це? Дяк аж за млином живе. Поки дійдемо, все з'їдять і вип'ють.

Чуб: Я їх вип'ю. Але шкода, куме, що у нас горілка закінчилась!

Панас: Як закінчилась?

Чуб: А ось так! Тут закінчилась, тут закінчилась, і тут немає.

Чуб: Б'юсь об заклад, куме, що є ще у нас горілка.

Панас: Ах так, ну що ж, давайте. Якщо у нас ще є горілка, то я вас, куме, у вивернутому кожусі до дяка донесу. А якщо ні - то ви мене. Іде?

Чуб: Іде!

(Повз них ідуть колядники, жартують, кидаються сніжками)

Панас: А ось про цей бутель, куме, ви і забули.

Чуб: Про який?

Панас: А ось про цей!

Чуб: Про цей точно забув. Ну, що ж, куме, давайте вип'ємо з вами.

Панас: Давайте! Ну, за вдалу дорогу до дяка! (випивають)

Чуб: Пішли!

Музична доріжка

ІНСЦЕНУВАННЯ 2

Чорт: Міль пардон, панове!

Чуб: Що за німець?

Чорт: Я так розумію, панове, що ви місцеві жителі.(Читає)

Ди-кань-ка. Диканька значить! А що це у вас за свято тут в Диканьці, га?

Панас: Ви, пане, не інакше як з місяця впали?( Усі сміються) У нас ніч перед святом.

Чорт : точно, тьху ти, чорт, остання ніч залишилась, а ще так багато треба встигнути зробити. Ну, давайте, швиденько.( Куми дістають бутля) Тьху, (скривився)та не це. Кажіть швиденько, що вам потрібно. Я до півночі усе це вам принесу на блю-деч-ку.

Чуб: Що ти маєш на увазі, брате?

Чорт : Будь-яке ваше бажання виконаю. Швидко, швидко, швидко!

Чуб: Я хочу, щоб у мене було порося, щоб аж у хлів не вміщалося, і з от такими очима.

Панас: А я хочу озерце горілки. І щоб аж від того лісу ось сюди. І щоб огірочки, огірочки солоненькі!

Чуб: Добрий чоловіче, а що ти від нас за це хочеш?

Чорт: (сміється) майже дурничку(сміється). Душі ваші мені заповісте. А більше мені від вас нічого і не треба!(Знімає капелюх, виставляє ріжки, куми починають гикати)

Чуб : Ах ти, бісівський виродку, християнської душі тобі захотілося!

( наступають на нього)

Чорт: Без фанатизму! Спокійно!(Показує в сторону пальцем, вони очима за ним) Я вам покажу!(Зникає)

Чуб: Ну що, куме, пішли до дяка?

Панас: Оце вже ні, куме, поїхали!

Музична доріжка

ІНСЦЕНУВАННЯ 3

Хлопець 1: О, дивіться, це ж Оксанин батько козака Панаса на спині поніс.

Хлопець 2: Чуєш, Вакуло, а чого це тебе так козак Чуб не злюбив?

Вакула: Він попросив мене минулого року, щоб я його в хаті на стіні намалював. Ну я його і зобразив в кращому вигляді. Він як побачив, з хати мене вигнав. А тепер, як тільки побачить, то вже здалеку плюється.(Сміються) Якби мене тільки Чуб не злюбив! Самі знаєте: дочка його, Оксана, і не гляне в мою сторону.

Хлопець 2: Так, твоя Оксана й гонорова. Але ж яка й гарна!!!

Вакула: Добре, хлопці, піду я.

Хлопці: І ми з тобою.

Вакула: Та я додому, спати.

Хлопці: Та брешеш, брешеш, ну? До Оксани ідеш.

Вакула: Тьху на вас, та пішли уже!

Музична доріжка

Автор: Тепер погляньмо, що робить, залишившись сама, красуня-дочка. Оксані не минуло ще й сімнадцять років, а вже мало не по всьому світу, і по той бік Диканьки, і по цей бік Диканьки, тільки й мови було, що про неї. Парубки гуртом проголосили, що кращої дівки й не було ще ніколи і не буде ніколи на селі. Оксана знала й чула все, що про неї говорили, і була вередлива, як красуня. Парубки га­нялися за нею юрбами, але, втративши терпець, залишали один по одному вередливу красуню й залицялися до інших, не таких примхливих. Один тільки коваль був завзятий і не ки­дав свого залицяння, дарма, що й з ним поводились анітрохи не краще, ніж з іншими. По виході батька свого, Оксана довго ще причепурювалася та вихилялася перед невеликим в олов'яній оправі дзеркалом і не могла намилуватися з себе.

ІНСЦЕНУВАННЯ 4

Оксана: І чого людям надумалось розславляти, нібито я гарна? Брешуть люди, я зовсім не гарна. Хіба чорні брови та очі мої, такі гарні, що вже подібних до них немає й на світі? Яка тут краса в цьому кирпатенькому носі, і в щоках, і в гу­бах? Ніби гарні мої чорні коси? Ой, їх можна злякатися уве­чері: вони, як довгі гадюки, переплелись та обвились круг моєї голови. Я бачу тепер, що я зовсім не гарна! (Відсовуючи трохи далі від себе дзеркало, скрикнула) Ні, гарна я! Ой, яка гарна! Диво! Яку радість принесу я тому, кому буду дружиною! Як милуватиметься з мене мій чоловік! Він нестямиться від радості. Він зацілує мене на смерть

Пісня Оксани

Вакула: Чарівна дівка! І вихваляється вона мило! З годину стоїть, видивляючись у дзеркало, і не надивиться, та ще й хвалить себе вголос!

Оксана: Еге ж, парубки, чи ж вам до пари я? Ви погляньте на ме­не, як я плавно виступаю, у мене сорочка вишита червоним шовком. А які стрічки на го­лові! Вам довіку не бачити пишнішого вбрання. Всього цього накупив мені батько мій, щоб одружився зі мною найкращий молодець у світі!( і, усміхнувшись, обернулась вона й поба­чила коваля ,скрикнула й суворо зупинилась перед ним.)

Оксана: Чого ти прийшов сюди? Хіба хо­четься, щоб випровадила за двері лопатою? Ви всі майстри підсипатися до нас. Вмить пронюхаєте, коли батьків нема дома. О! Я знаю вас!. Що, скриня моя готова?

Вакула: Буде готова, моє серденько, після свят буде готова. Коли б ти знала, скільки попрацював я коло неї: дві ночі не виходив з кузні, зате в жодної попівни не буде такої скрині. Залізо на окуття поклав таке, якого не клав на сотникову таратайку, коли ходив на роботу до Полтави. А як буде розмальована! Хоч усю околицю виходи своїми біленькими ніжками, не знайдеш такої! Не сердься ж на мене! Дозволь хоч погово­рити, хоч подивитись на тебе!

Оксана: Хто ж тобі боронить! Говори й дивись!( сіла вона на лаву й знову глянула в дзеркало й стала поправляти на голові свої коси. Поглянула на шию, на нову сорочку, вишиту шов­ком, і тонке почуття самовдоволення відбилося на устах, на свіжих щічках і відсвітилося в очах)

Вакула: Дозволь і мені сісти біля тебе!

Оксана: Сідай ( зберігаючи на устах та у вдо­волених очах те саме почуття.)

Вакула: Чарівна, люба Оксано, дозволь поцілувати тебе!(Підбадьорений коваль пригорнув її до себе, наміряючись вихопити поцілунок; та Оксана відхилила свої щоки, що були вже на непримітній віддалі від губ коваля, і відіпхнула його)

Оксана: Чого тобі ще хочеться? Йому як мед, то й ложку! Геть від мене, в тебе руки цупкіші за залізо. Та й сам ти тхнеш димом. Я думаю, всю мене забруднив сажею.(Вона піднесла дзер­кало й знову почала перед ним чепуритися)

Вакула: Не любить вона мене!( думав про себе, похиливши го­лову, коваль) Їй усе іграшки, а я стою перед нею, як дурень, і очей не спускаю з неї. І все б стояв перед нею, і повік би не зводив з неї очей! Чарівна дівчина! Чого б я не дав, щоб діз­натися, що в неї на серці, кого вона кохає. Та ні, вона й гадки не має ні про кого. Вона милується сама з себе, мучить мене бідолашного, а я за журбою не бачу світу, а я її так люблю, як ні один чоловік на світі не любив і ніколи не любитиме.

Оксана: Але щось дівчата не при­ходять... Що воно за знак? Давно б уже час колядувати. Мені стає нудно.

Вакула: Бог з ними, моя красуне! То тобі весело з ними?

Оксана: Та вже ж веселіше, як із тобою. Ага! Хтось стукнув; пев­но, дівчата з парубками.

Вакула: Чого мені більше чекати?( Казав сам до себе коваль). Вона глузує з мене, їй я такий же дорогий, як переіржавіла підкова. Та коли ж так, то не діжде принаймні інший насмія­тися з мене. Нехай тільки добре помічу, хто їй подобається більше за мене, я відучу.

Музична доріжка

Автор: У той час, коли меткий чорт з хвостом та цапиною бородою літав з димаря і потім знову в димар, ладівниця, що висіла в нього на перев'язі при боці і що в неї він сховав украдений місяць, якось зненацька зачепившись у печі, розкрилась, і мі­сяць, скористувавшись з цієї нагоди, вилетів крізь димар хати й плавно здійнявся на небо. Все освітилося. Заметілі наче й не було. Сніг запалав широким срібним полем і весь обсипався кришталевими зорями. Мороз наче потеплів.

(Юрби парубків і дівчат показалися з мішками)

Колядка "Ладо, ладо"

Автор: Дивно блищить місяць! Важко розказати, як добре вештатися такої ночі між юрбою дівчат, що регочуть та співають, і між паруб­ками, охочими на всякі жарти й витівки, які тільки може на­віяти ця весела ніч, що сміється. У доброму кожусі тепло, від морозу ще жвавіше горять щоки, а на пустощі сам дідько під­штовхує ззаду.

ІНСЦЕНУВАННЯ 5

Музична доріжка

Хлопці лишають мішки з наколядованим, дівчата сідають на них.

Дівчина 1: Ох уже ці хлопці! Зовсім проходу не дають!

Дівчина 2: А Дмитро так на мене дивився! Трохи очима не просвердлив!

Дівчина 1: Дмитро на мене дивився, а на тебе Іван зглядував.

Дівчина 2: І Іван теж.

Дівчина 1: А тобі, Оксанко, коваль подобається?

Оксана: Коваль? Ото сказала! Мані такий жених потрібний, який зірочку з неба дістане. А коваль що? Коня підкує, або чорта в пеклі намалює.

Музична доріжка

Вакула: Оксана!

Оксана: Хто це?

Дівчина 2: Коваль твій, власною персоною.

Вакула: Привіт, Оксано!

Оксана: Чого ти ходиш за мною, Вакуло?

Вакула : Поговорити з тобою хочу.

Дівчина 1: Ну, ми підемо, Оксано, а ти доженеш.

Дівчина 2: А я ще посиджу.( друга дівчина її забирає)

Оксана: Ну?

Вакула: Через тебе , Оксана, парубок гине.

Оксана: Який парубок? Ти, чи що? Ти, Вакуло, в дзеркало на себе дивився? Щоки червоні, чуб стирчить, здоровило - здоровилом.

Вакула: Ех, Оксано! Знала б ти, що у мене на душі твориться. Буває, підковую кобилу, а молот сам із рук вивалюється. Ні про що інше думати не можу! Всі думки про тебе.

Оксана: (сміється) От кобилі своїй про це і розповідай. Ти, Вакуло, може за дружину мене хочеш узяти?

Вакула: (запинаючись) Та я...Та ти...Та якби я тільки...

Оксана: Знаєш, Вакуло, вийду я за тебе. Але тільки якщо подаруєш мені червоні черевички, такі , в яких сама цариця ходить.

Вакула: Та де ж мені такі взяти, як у самої цариці?

Оксана: Як не знаєш де узяти, так і не набивайся в женихи.( Йде сердито)

Вакула: Час від часу не легше. Черевички, як в самої цариці. О, і мішки залишили. Робити нічого, треба йти за дівчатами.( Бере мішки)

( Повз Вакулу проходить юрба колядників, Оксана звертається до нього: як дістанеш черевички, як у самої цариці, тоді вийду за тебе.)

Вакула: Смійся, смійся! Я й сам сміюся з себе! Думаю, і не можу надумати, куди дівся розум мій? Вона мене не любить - ну, бог з нею! Ніби тільки на всьому світі й є, що Оксана. Хвалити бога, дів­чат багато є хороших і без неї на селі. Та й що Оксана? З неї ніколи не буде доброї хазяйки, вона тільки вміє чепуритися. Ну, годі, час покинути ці дурощі.

Пісня Вакули

Музична доріжка

Автор: Але в самий той час, коли коваль готувався бути рішучим, якийсь злий дух проносив перед ним усміхнений образ Оксани, що говорила глузливо: «Добудь, ковалю, царицині черевички, вийду за тебе заміж!» Все в ньому хвилювалось, і він думав тільки про одну Оксану, ішов і нічого не бачив і не брав участі у тих веселощах, які колись любив більше за все.

Юрби колядників, парубки окремо, дівчата окремо, по­спішали з одної вулиці на іншу. Голосніше й голосніше лунали на вулицях пісні та крики. Юрби народу побільшали ще тому, що чимало прийшло з сусідніх сіл. Парубки жартували й казилися досхочу.

Колядка

ІНСЦЕНУВАННЯ 6

Музична доріжка

Оксана: Знову місяць на небі з'явився, не так страшно буде ворожити.

Дівчина 1: Ой, а мішки з колядою ми загубили.

Дівчина 2: Дарма тільки колядки співали, горло дерли.

Оксана: Мішки Вакула принесе.

Дівчина 1: Тільки щось немає його довго.

Дівчина 2: Може він, Оксанко, тебе розлюбив?

Оксана: А хоч би й розлюбив. Багато честі: чоловік - коваль. Давайте краще ворожити.

Дівчата: Давай, кому коваль, а кому принц дістанеться.

Пісня "З'явись мій суджений..."( Дівчата танцюють)

Заходить Вакула з мішками і хлопці.

ІНСЦЕНУВАННЯ 7

Музична доріжка

Оксана: А, Вакуло, ти тут! Здоров будь. Ну, багато наколядував? Е, який маленький мішок! А черевики, які носить цариця, добув? Роздобудь черевики, вийду заміж!( і, засміяв­шись, побігла з гуртом дівчат. Як укопаний, стояв коваль на одному місці. )

Вакула: Ні, не можу; не сила більше.. Але, боже ти мій, чому вона така достобіса гарна? Її погляд, і мова, і усе, ну от так і палить, так і палить... Ні, немає вже снаги перемогти себе! Час покласти край усьому: піду втоплюся в опо­лонці, та й поминай як звали. Прощай, Оксано! Шукай собі якого хочеш жениха, мороч, кого хочеш, а мене не побачиш більше на цьому світі.

Хлопці: Куди, Вакуло?

Вакула : Прощайте, браття! Дасть Бог, побачимось на тому світі Прощайте, не згадуйте лихом! (Проговоривши це, коваль пу­стився знову бігти з мішком на спині.)

Хлопці :Він збожеволів! Пропаща душа.

ІНСЦЕНУВАННЯ 8

Музична доріжка

Ткачиха: Утонув! Їй-богу, утонув! От щоб я не зійшла з цього місця, коли не втонув!

Дячиха: Що ж, хіба я брехуха яка? Хіба я в кого-небудь корову вкрала, чи кого хіба наврочила, що мені не ймуть віри? От щоб мені води не захотілось пити, коли стара Переперчиха не бачила на власні очі, як повісився коваль!

Панас : Коваль повісився!? От тобі й на!

Ткачиха: Чим ти бачила? Скажи краще, щоб тобі горілки не захотілося пити, стара п'янюго! Треба бути такій божевільній, як ти, щоб повіситися! Він утонув! Утонув в ополонці! Це я так само знаю, як те, що ти була оце в шинкарки.

Дячиха: Соромітнице! Бач, чим стала дорікати! Мовчала б, негіднице! Хіба я не знаю, що до тебе дяк ходить щовечора.

Ткачиха: Що дяк? До кого дяк? Та що ти брешеш? Відчепись від мене, сатано.

Дячиха: Ач, проклята відьма, бодай ти не діждала діток своїх ба­чити, негіднице, тьху!..(плюнула, Ткачиха у відповідь також плюнула на Панаса)

Панас : Ах, погана, бабо! Така мерзота! То коваль утонув! Боже ти мій! А який знаменитий маляр був! Які ножі міцні, серпи, плуги умів виковувати! Яка сила була! Еге ж, таких людей мало в нас на селі. От тобі й коваль, був, а тепер і нема! А я збирався був підкувати свою рябу кобилу.

ІНСЦЕНУВАННЯ 9

Музична доріжка

Вакула: Уже Диканька далеко. Не чути, як собаки гавкають. Куди мене ноги несуть? А, все одно куди! Аби лиш піти далеко. Може тоді забуду її, може тоді снитися вона мені перестане! Добре що мішок із собою прихопив. А то в дорозі як не від холоду, то від голоду померти можна. Так, подивлюсь, що тут дівчата наколядували.( відкриває мішок, звідти вилазить чорт) Що за чортівня?

Чорт : Дуже приємно! З ким маю честь бути знайомим?

Вакула: Шо-о-о-о?

Чорт: Не шо, а хто. Як звати тебе?

Вакула: А, я, Вакула, коваль. А ти хто такий будеш?

Чорт: Та я так, проїздом я у вас тут в Диканьці( хоче йти).

Вакула: Ага, проїздом. Півночі на моїй спині прокатався. Ану, вернися, стій! О, та ти ж шановний, не хто інший, я сам чорт. Як же я тебе одразу не впізнав? Скільки разів малювати доводилося. А в житті ти ще бридкіший виявився, як на моїх малюнках.

Чорт: Так! Зовнішність моя тут ні до чого. Головне - душа!. Я ж тобі всією душею допомогти хочу.

Вакула: Та звідки в чорта душі взятись? І чим ти мені допомогти можеш? Бісівська ти сило.

Чорт: Та я все можу! Абсолютно усе! А от царицині черевички дістати, то це раз плюнути. Тьфу!

Вакула: Черевички, кажеш! А що ти за них хочеш?

Чорт: А(сміється) , зовсім нічого, ти навіть не помітиш, що чогось позбавився

( хі-хі-хі).

Вакула: А як мені знати, що не надуриш?

Чорт: А ми з тобою папірець підпишемо. Зараз це контрактом називається. Зараз без контракту ніяк не можна.( дістає бумагу, Вакула читає), ну , давай, підписуй, Вакуло, і Оксанка твоя, і черевички твої, і в додаток купу всього тобі понадаю...

Вакула: А чим підписувати?

Чорт: ( невдоволено) Кров'ю, кров'ю.. Такі у нас правила.

Вакула: Кров'ю, значить, кров'ю. У мене десь тут цвях був (дістає з-за пазухи хреста , чорт жахається, Вакула хрестить його),ось тобі за черевички, ось тобі за Оксану, ось тобі, що на спині моїй катався.

Чорт: А-а-а-, відчепися від мене, що хочеш для тебе зроблю, тільки відчепися.

Вакула: Що хочу, кажеш,! Ну тоді вези мене у Петербург, та швидше.

Чорт: Що? Куди? В Петербург? Неможливо.

Вакула: Неможливо, кажеш, а це ми зараз побачимо( знов дістає хреста)

Чорт: ( кричить) Добре, добре, чорт з тобою! Сідай до мене на спину. Тільки дві умови: люльку не курити і за роги не смикати.

Музична доріжка

Автор: Оксана збентежилась, коли до неї дійшли такі вісті. Вона мало вірила бабським теревеням: вона знала, що коваль досить побожний, щоб зважитися занапа­стити свою душу. Та що, коли він і справді пішов з наміром ніколи не вернутись у село? А навряд чи в іншому місці знай­деться такий молодець, як коваль! Він же так кохав її! Він довше за всіх зносив її вередування! Красуня цілу ніч під своїм укривалом поверталася з правого боку на лівий, з лівого на правий і не могла заснути. То, розкидавшись у чарівній на­готі, яку нічна пітьма ховала навіть від неї самої, вона майже вголос картала себе, то, притихнувши, вирішувала ні про що не думати - і все думала. І вся горіла, і на ранок закохалася по самі вуха в коваля.

(Під час слів автора виходить Оксана, на останніх звуках пісні, опустивши голову, йде зі сцени.)

Пісня Оксани

Музична доріжка

Автор: Ще швидше наостанку ночі чорт мчав з ковалем назад. І вмить опинився Вакула коло своєї хати. Тоді , схопивши хворостину, вперіщив його три рази, і бідний чорт пустився бігти, як мужик, що його тільки-но від­шмагав засідатель. Після цього Вакула ввійшов у сіни, зарився в сіно та проспав аж до обіду. Прокинувшись, він злякався, коли побачив, що сонце вже високо, засмутився, а тоді бережно витяг він з-за пазухи че­ревики, здивувався з дивовижної пригоди минулої ночі, умився, причепурився якнайкраще, одягся в те саме вбрання, що добув у запорожців, вийняв із скрині нову шапку, вийняв також новий усіх кольорів пояс, поклав усе це разом з нагайкою в хустку й подався просто до Чуба.

ІНСЦЕНУВАННЯ 10

Музична доріжка

Панас: Господар, стрічай сватів!

Хлопець 1: У вас товар, у нас - купець!

Хлопець 2: У вас дівчина, у нас - молодець!

Чуб: Який купець, який молодець, я вам так скажу, якщо ви прийшли мою єдину доньку за коваля сватати, то я вам з порога гарбуза дам.

Панас: Оце так неповага, тільки я вам, куме, скажу, що ви нашого жениха не знаєте.

Чуб: Як же я не знаю - в одному хуторі живемо.( Сміється )

Панас: Хутір - хутором, тільки наш жених сьогодні приїхав зі стольного Петербурга до твоєї дочки свататися.

Чуб: Ну, показуйте вашого петербурзького жениха, подивимось, що там за принц.

Вакула: Змилуйся, батьку! Не гнівайся! Ось тобі й нагайка: бий, скільки душа забажає, віддаюсь сам, у всьому каюсь, бий, та не гнівайся тільки!

Чуб: Ну, буде з тебе, вставай! Старих людей завжди слухай! Забудьмо все, що було між нами! Ну, тепер кажи, чого тобі хочеться?

Вакула: Віддай, батьку, за мене Оксану!

Чуб: якщо Оксана не проти, то і я перечити не буду.

(«Ой!» скрикнула Оксана, поба­чивши коваля, та втопила з подивом і радістю в нього очі.)

Вакула: Поглянь, які я тобі приніс черевички! ті самі, що носить цариця.

Оксана: Ні, ні! Мені не треба черевичків! Тільки ти мені потрібний, буду я твоєю жінкою! (Цілуються)

Музична доріжка

Автор: Проїздив через Диканьку блаженної пам'яті архієрей, хвалив місце, де стоїть село та, їдучи вулицею, спинився пе­ред новою хатою. «А чия це така розмальована хата?» - спитав преосвященний у вродливої молодиці з немовлятком на ру­ках, що стояла коло дверей. «Коваля Вакули!» - сказала йому, кланяючись, Оксана, бо це саме була вона. «Славно! Славна робота!» - сказав преосвященний, розглядаючи двері та вікна. А вікна всі були обведені червоною фарбою, а на дверях всюди були козаки на конях, з люльками в зубах.

1 ведучий. Закінчилась наша зустріч з героями Гоголя. Реальність і фантастика переплелись у цій повісті. Щасливі Вакула і Оксана, вони кохають один одного. В Різдвяну ніч збуваються всі мрії. А як ви гадаєте, чи справді автор хоче, щоб читачі повірили в реальність цих фантастичних подій?

2 ведучий. Але людина має вірити в свою мрію, і тоді все збудеться. І пам'ятайте, що серед народів світу нам, українцям, Бог дав притулок - Рідну землю, її багатства, чудовий народ, звичаї, які ми повинні пам'ятати і зберігати.